Про що ми переживаємо в старшому віці?
Часом наші переживання здаються унікальними. У стилі: «та це тільки в мене…». Але може виявитись, що наші емоції – це… абсолютно характерні фізіологічні зміни, які потрібно усвідомити, і яких не потрібно боятись. Про це ми сьогодні поговорили із лікаркою-психіатринею.
– Старший вік – це вік після 65-ти років (фізіологічно – ред.). Він кардинально відрізняється від молодого і середнього віку своєю фізіологією: абсолютно інший гормональний фон, абсолютно інший стан судин, серцево-судинної системи, а основне – гормональної системи: відбувається значне зниження кількості гормонів. Як статевих, так і щитовидної залози, що змінює фізіологію людини. В старшому віці сповільнюється обмін речовин, причому – в значній мірі. У мужчин зменшується виділення тестостерону. Це статевий гормон, який відповідає за активність. Крім своєї основної функції, він має, все-таки, таку функцію активності, активізації. А в жінок це є естрогени, які, фактично, так само в значній мірі додають життєвих сил. Тому люди старшого віку стають повільнішими, млявішими. Те саме відбувається і з психічними процесами: з мисленням, з емоціями. В зв’язку з цим – позбавлення емоційного фону жвавості (порівняно з молодими людьми) призводить до того, що людина набагато повільніше переосмислює, особливо емоційно, ті події, які стаються протягом певного відрізку часу. Якщо врахувати те, що, в принципі, в кожної людини з віком є якісь патології, є якісь основні соматичні захворювання…. Починається переосмислення і тривога за те, що людина хвора. І ці захворювання… якщо раніше, в молодому віці, вони переносилися легше, то в старшому – це постійні тривоги і постійні такі настирливі думки на рахунок свого здоров’я.
Тобто, основними тривогами в старшому віці є іпохондрії – думки про своє здоров’я.
Вони є більш чітко виражені, або менш чітко виражені, але, впринципі, вони є у всіх.
Основними тривогами в старшому віці є іпохондрії – думки про своє здоров’я
До самого стилю життя і того, що людина постійно має проблеми зі здоров’ям, які мають під собою реальний ґрунт, ще додається так званий помислевий фон: коли людина постійно над тим розмірковує, думає, і не бачить перспективи виходу з цієї хвороби.
Крім того, як я вже казала, зниження вітальної енергії призводить до того, що людина постійно перебуває в такому субдепресивному стані. В неї з’являються настирливі думки на рахунок свого здоров’я. І фактично, іпохондрії – це така «родзинка» старшого віку.
– Тобто, це типове явище? Це не є щось унікальне?
– …Фізіологічно зумовлене. Може, не типове, але характерне явище для людей старшого віку. Зумовлене, як я вже казала, і гормональним станом, зниженням вітальної активності, зниженням адаптивних механізмів до життя, до труднощів. Тобто, на будь-які складнощі, на будь-які стреси людина в старшому віці буде реагувати посиленням іпохондрії. Якщо щось стається, то «у мене серце», «у мене тиск». Це є характерно. Всі прекрасно знають: як тільки щось, в старшому віці біжать міряти тиск. Він, можливо, так сильно і не піднімається, але людина починає відчувати зміни у всіх внутрішніх органах. Голова, шлунок, область серця – це такі, у лапках, найпопулярніші органи, які реагують.
– А що таке субдепресивний стан?
– Це стан, яких не досягає рівня депресії, але вже і не є нормою: знижений емоційний фон, який не досягає рівня депресії.
– І що ж робити для профілактики, аби не перебувати в такому стані?
– Ну, по-перше, треба це все розуміти. Здавати собі справу з того, що ти перейшов якісно новий період свого життя, і він має свої особливості. Тобто, до себе, до свого здоров’я треба змінити ставлення. Звичайно, у людей старшого віку є всі підстави, щоб непокоїтись за своє здоров’я. Але треба розуміти і відрізняти зерна від полови. Треба «тримати руку на пульсі», перевірятися. Але розуміти, що всі твої страхи і тривоги в старшому віці будуть відбиватися прямісінько на твоєму серці, на твоїх судинах. І дуже часто ці скарги можуть бути зумовлені психічним станом, а не фізіологією. Це треба розуміти.
По-друге, треба знайти собі якісь заняття, які приносили б радість. Тому що в такому віці відбувається зміна інтересів, дуже сильна зміна інтересів. Ну, можна зрозуміти, що діти вже виросли. Внуки – це радість, але вони не можуть зайняти основну нішу твоєї життєвої енергії, твоїх занять. Тобто, людина в старшому віці повинна знайти чим себе відволікати, як бути корисною. Але насамперед – знайти якісно нове задоволення в своєму житті. Відкидати думки: «це вже все», «це – кінець життя», «я вже нікому не потрібен». Найголовніше – не чекати отого кінця.
Є ще таке поняття, як «мисленнєва жуйка». Треба відволікатися і не давати думкам настирливо циркулювати в голові. Щоб не формувалися настирливі ідеї про своє здоров’я
– А як психіатрія ставиться до слова «психосоматика»?
– В старшому віці говорити про психосоматику дуже важко. Бо там уже достатньо дійсно соматичних розладів, вони реальні. Про психосоматику можна говорити тільки тоді, коли відсутні будь-які об’єктивні соматичні симптоми, а людина відчуває дискомфорт в певному органі. От наприклад: шлунок, об’єктивно, при дослідженні практично здоровий, але людина постійно почуває там болі. Оце є психосоматика. Але, якщо у людині вже є скомпрометоване і серце, і судини, і шлунок (що буває часто, і це зрозуміло, чисто фізіологічно: в старшому віці воно є), то про психосоматику говорити недоречно. Або дуже складно. Хоча, звичайно, багато захворювань вважаються психосоматичними. Але це не доведено. Психіатри часто говорять про психосоматику в молодих.
Тривожні розлади в старшому віці дуже сильно пов’язані з порушенням пам’яті. Після 65-ти страждають судини головного мозку. І, так традиційно склалося, дуже багато людей починає, в якійсь мірі, забувати поточні події і добре пам’ятають те, що було в молодості. Тому складається такий стереотип про те, що спогади беруть своє. Те, що колись добре зафіксувалося в пам’яті, далі утримується. А в старшому віці спостерігається так звана фіксаційна амнезія. Ну, можливо, не в чистому вигляді. Наглядний приклад: людина, в якої окуляри на голові, може годину шукати їх по дому. Звичайно, це не додає впевненості в собі і призводить до стресових ситуацій. Тому що пам’ять – це те, на що людина спирається. Вона фіксує, вона пам’ятає, вона сама собі довіряє.
І коли пам’ять починає трошки підводити… Але, знов-таки, до цього треба ставитися абсолютно як до фізіологічної проблеми. І… з гумором! З гумором. Треба не забувати, що оптимізм є завжди, скажімо так, найкращим помічником і лікарем у тому, що стосується психічного здоров’я.
Висловлюємо подяку за інформацію анонімній лікарці-психіатрині.
Спілкувалась Віра Градюк. матеріал створено в рамках проєкту «Підвищення рівня поінформованості людей поважного віку – шлях до запобігання та мінімізації наслідків пандемії COVID-19», який реалізується ГО “Суспільство і право” і наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (проект Німецького фонду Маршалла США) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Фото авторки.