«…Мені кажуть: «В тебе ж купа проектів, в тебе немає проблем з роботою». Так, немає. Але, якщо я перестану вчитись, то вони будуть»
Ейджизм (дискримінація за віковою ознакою) при прийомі на роботу – це не жарти. Адже працювати і заробляти на життя потрібно і у старшому віці. Та чи не винні ми, часом, у цьому явищі самі? І головне: що робити, аби вік не став на заваді у пошуках нової роботи? Про це ми поспілкувались з Оксаною Шаховою – засновницею курсів для менеджерів з підбору персоналу, кар’єрною консультанткою, бізнес-леді.
Фото з приватного архіву героїні
– У багатьох вакансіях, поруч із солідними вимогами до досвіду зустрічаються обмеження по віку. Це тривожить: старшим людям знайти роботу складніше… Як думаєте, чому так відбувається?
– З якої причини так відбувається? Не хочу казати, що вона правильна, просто хочу уточнити: так історично склалося… Ейджизм в нас (і не тільки в нас) існує, ми не можемо заперечувати його. Він є.
Але я так само хочу виправдати роботодавців: а чому взагалі історично склався цей термін? Звідки в роботодавця є оті побоювання брати на роботу старших людей? Все дуже просто. Я за освітою – психолог, і аналізувала соціальну і психофізіологічну складову цього явища. Наш мозок перестає розвиватись в тоді, коли людина перестає вчитись. Це важливо розуміти. Я зустрічалася з ейджизмом в (віковій групі – ред.) 45+. Коли ми говоримо про 45-50 років – це ті люди «покоління Х». Дуже часто, критично часто, востаннє вони навчалися в університеті.
«Ейджизм – це не про вік фізичний. Це про вік психологічний. Коли ти зупиняєшся, починається ейджизм»
Розглянемо психофізіологічний бік справи: уявімо, що їхній мозок перестав вчитися, розвиватися в університетський період. Якщо він застряг, то певні навики втрачаються, дуже сильно втрачаються. Роботодавець цього всього не розуміє, але він бачить різницю між людиною, наприклад, 25+ і 45+. Різницю навиків. Він бачить повільність, він бачить, дуже часто, рамкованість. Вони ж дуже різні за характером, за темпераментом. «Ви мені скажіть, що треба робити, я буду роботи. А я от хочу зарплату, і більше мене нічого не цікавить»: працедавець бачить такий скелет, незворушний, і не хоче платити за це гроші.
– Тобто йдеться, можливо, навіть не про готові навички, а про вміння адаптуватися, і про гнучкість?
– Так. Абсолютно правильно. Перша причина, оця психофізіологічна – люди вважають, що їм не потрібно вчитися. І мозок перестає бути активним: ми перестаємо так швидко вміти приймати рішення, ми перестаємо бути гнучкими. Другий момент: ми перестаємо бути в процесі, в тренді. Тому що світ змінюється. Давайте згадаємо, скільки часу колись йшов лист. От ви хотіли написати коліжанці листа, скільки часу він йшов? А скільки зараз часу йде лист? Секунда. Швидкість обміну інформацією, швидкість зміни – тотально різна.
«Я ж все знаю, навіщо мені вчитися? Це молоді хай вчаться»
Фразами «я не готова змінюватися», «я не хочу/не вмію/не знаю/мені вже запізно», по факту, люди самі себе гублять на співбесідах. Якщо стратегія поведінки інша, то вони знаходять роботу. Коли людина каже: «я можу так, можу те, можу інше…», ти навіть не встигаєш глянути на вік, тому що людина настільки цікава тобі, і ти розумієш, що можеш в неї повчитися.
Наступний важливий момент: коли люди вже у віці (неважливо, в якому, але – з досвідом), вони хочуть відповідну заробітню плату.
«Працює її досвід спілкування з людьми, працює її особистий досвід, вміння вирішувати ситуації. Так, це працює, це – безцінно»
Тобто, вже є якийсь певний рівень, нижче якого ми нічого не розглядаємо. Але ринок змінився. Зараз платять не за досвід, а за релевантні знання і за результати. Відповідно, людина приходить і каже: в мене 20 років стажу.
«Тут, доречі, варто розділити: є незмінні знання, а є ті, що змінюються»
А ти не можеш сказати цій людині, що її досвід зараз не працює. Вона цього не прийме. Але вона мусить це прийняти. Працює її досвід спілкування з людьми, працює її особистий досвід, вміння вирішувати ситуації. Так, це працює, це – безцінно. Але її професійний досвід дуже часто може бути вже втраченим. Бо, наприклад, так, як велись продажі 10 років тому, вони вже не ведуться. Управління персоналом зараз і 10 років тому – це дві величезні різниці. Якщо ти постійно не вчишся, не здобуваєш нові навики, твій досвід є нерелевантним: ти вмієш будувати вози, а приходиш будувати «Теслу». Знання дуже змінюються, з’являється багато нових напрямків.
«Наш мозок перестає розвиватись тоді, коли людина перестає вчитись»
Тут, доречі, варто розділити: є незмінні знання, а є ті, що змінюються.
Якщо це якісь специфічні кадри, де дуже вузька специфіка, то вони завжди будуть дуже цінні, їх будуть забирати з руками і ногами. Неважливо, скільки років. Коли ти, наприклад, знаєш ядерну фізику, яка потрібна на заводі. Тобто, коли це знання є універсальне. Але коли ти спеціаліст широкого профілю… Наприклад, маркетолог. Маркетинг зараз і 10 років тому – це різні речі. Або, ти бухгалтер: якщо ти практикував постійно, і вів різні ділянки, якщо ти постійно в досвіді і в професії – то ти будеш цінним. Так само, якщо ти юрист: якщо ти професіонал, а не «сидів» постійно на одній операції, то тебе теж візьмуть. Це той досвід, який мусить тримати себе в формі.
І ми приходимо до наступного пункту – діджиталізації. Старші люди мають великий опір до переходу в електронний формат.
«Тому що це той досвід, який мусить тримати себе в формі»
І от все це «я не буду, я не вмію» призводить до того, що працедавець каже: слухайте, ну а навіщо тоді? Або: «я навчусь». Але ти маєш вже вчитись. Тобто, ейджизм – це не про вік фізичний. Це про вік психологічний. Коли ти зупиняєшся, починається ейджизм.
Як людина може вийти з цього? Якщо ти кажеш: «Я можу, я вмію. Я вмію працювати в Bitrix, в CRM…», тоді роботодавець розуміє: так, стоп, та в мене мої не вміють в цьому працювати. Клас, ходи до нас! А коли людина каже: «Я не знаю, мені важко, я буду намагатись»… Це все класно, але чому людина раніше цього не спробувала? Відверто: ейджизм, нажаль, створила велика маса людей, які зупинились у своєму розвитку, гнучкості, знаннях. І які хочуть за свій досвід, уже нерелевантний, високої зарплати.
Бо, якщо ми говоримо про касирів у супермаркетах, то там немає ейджизму. Старших навіть частіше беруть: бо молоді постійно змінюють роботи, а старші – це, прямо, клондайк. Вони там сидять і це ідеально для них. Робітничі професії, на будь-які виробництва (де немає фізично важкої роботи), там беруть (старших – ред.) без проблем, навіть краще (ніж молодих – ред.).Тобто, якщо люди готові йти на таку рядову спеціальність, їх там з руками і ногами заберуть. Тому що вони – ідеальні кандидати. Але ж є дуже багато людей, які цього не хочуть. Які працювали на високих посадах. І тут людина хоче далі кудись йти, а її досвід – вже неактуальний. Вона хоче високу зарплату. А для чого компанії платити високу зарплату, якщо вона може взяти молодого і спритного, який зробить це вдвічі швидше і вдвічі дешевше?..
– Мені дуже сподобалась теза про те, що там, де припиняється навчання, починається ейджизм.
– Це правда. Я знаю дуже багато крутих власників бізнесу, яким за 65, але я можу в них повчитися. Вони вчаться і готові вчитися далі. І знаю таких, які зараз втратили. Чому? Тому що вони завжди жили «за старим звичаєм», так звикли. Світ змінився, а вони змінюватись не хочуть. Ейджизм – це ще й про опір змінам.
«Я знаю дуже багато крутих власників бізнесу, яким за 65, але я можу в них повчитися. Вони вчаться і готові вчиттися далі»
Чому для старших людей піти кудись вчитися – як приниження? «Я ж все знаю, навіщо мені вчитися? Це молоді хай вчаться»… Зараз навчання – це тренд. Я вчусь постійно: кожного року закінчую по кілька навчальних курсів. Хоча мені кажуть: «В тебе ж купа проектів, в тебе немає проблем з роботою». Так, немає. Але, якщо я перестану вчитись, то вони будуть.
– Так, за кордном навчання протягом життя є складовою якості життя. Але, заради справедливості, варто зазначити, що і форми навчання там сприятливіші: вечірні, вікендові…
– А я говорю про курси. Є дуже багато різноманітних курсів, розрахованих якраз на працюючих людей. Наша вища освіта ще не готова приймати виклик швидких змін: все дуже важко переадаптовується, програма дуже важко змінюється. Ми програми наших курсів змінюємо майже щопівроку, бо те, що ти казав рік тому, вже не працює.
– Тобто, Ви хочете сказати, що наразі нішу освіти протягом життя, перекваліфікації чи її підвищення у нас взяли на себе курси?
– Так. Це набагато швидше, легше. Роботодавцю зараз не потрібні дипломи. Знов-таки, це велика помилка: думати, що є диплом, на який «відівчилися» кілька років і… Ні, роботодавцю не потрібен цей диплом. Ти можеш закінчити якісь класні, круті курси, чи марафон… Які за 2-3 місяці прокачають тебе так, що ти вийдеш новою людиною.
«Ейджизм – це ще й про опір змінам»
– Тобто, варто позбуватись думки про те, що здобута свого часу 5-річна стаціонарна освіта – це гарантія забезпеченості роботою на все життя?
– Так. Ми мусимо постійно вчитися і розвиватися. Мусимо постійно бути в русі. Знаєте, мені розказував мій реабілітолог, що після 40-ка наш хребет втрачає гнучкість. Якщо ми не робимо розминку кожного дня, наш хребет просто костеніє. Не після 60-ти, не після 70-ти, а після 40-ка ми стаємо негнучкими. Я Вам більше скажу: гнучкість нашого тіла – це гнучкість нашого мозку. Все дуже сильно пов’язане.
«Чому для старших людей піти кудись вчитися – як приниження?»
А як багато часу ми приділяємо своєму тілу?.. Тобто, ми спочатку себе запускаємо, живемо по інерції. А потім створюємо цей образ, який приходить на співбесіду. І дивуємось, чому нас не беруть на роботу.
«Зараз навчання – це тренд»
Якщо тобі відмовляють у роботі продавця мобільних телефонів, то ти мусиш усвідомити, що не можна продавати цю техніку, якщо не готовий кожен день вчитись. І школяру пояснювати, які класні там будуть ігри. Навіть з точки зору свого бачення світу: тобі це не цікаво, і тому ти не продаси.
Але ти можеш бути бухгалтером, ти можеш бути юристом. Ти можеш бути супер-крутим спеціалістом.
– Тож, як правильно презентувати себе на співбесіді, щоб уникнути ейджизму і отримати роботу?
– Це теж про таку… самокритичність. Про те, наскільки мій досвід є цінним для компанії. От треба сісти і подумати: чим займається компанія? Наскільки мої знання і навики можуть бути корисними і результативними для компанії?
«Наша вища освіта ще не готова приймати виклик швидких змін»
Якщо у Вас немає цієї відповіді, і Ви кажете: «що скажуть, те буду робити», то Ви не пройдете. І не важливо, скільки Вам років. От прямо супер-неважливо.
Далі потрібно визначитися, які у Вас є сильні сторони: що ви круто вмієте, знаєте і можете. А також, де і слабка сторона. Але кожна людина має слабкі сторони. Наприклад, я не піду працювати з алкогольними напоями, сигаретами. Я розумію, що я – не їхній працівник. Бо, якщо мене спитають, чи я курю, чи п’ю, то я відповім, що мені це неприємно. Вони не візьмуть мене на роботу, бо я не сприймаю їхній товар. Так, це моя слабка сторона. Але я не буду нарікати на те, що мене не беруть на роботу в сигаретну компанію, бо я не курю.
– Тобто, якщо людина дійсно горить своєю справою, і постійно вчиться у цій справі, вдосконалюється, то для дискримінації місця не залишиться?
– Вона є. Це треба визнати. Але вона є в тих компаніях, де немає свідомого ставлення до кандидата. Де є такий, трішки аматорський, підхід до роботи. Бо в потужних і сильних компаніях оціюють за компетенціями. Не за віком, не за статтю, а за компетенціями. І, якщо ти проходиш за компетеціями, ти проходиш будь-куди.
В першу чергу: пошук роботи – це теж робота. Не треба сприймати пошук роботи як «скинув резюме і чекаю». Ми, наприклад, надаємо кар’єрні консультації. Так, це коштує, але це – розвиток. Коли тобі показують твої сильні і слабкі сторони, аналізують, пояснюють: що тобі потрібно довчити, подивитися. Коли твоє резюме роблять якісним, тебе готують. Тоді ти уже приходиш на співбесіду готовим до спілкування. Або сам активно читаєш в інтернеті, що потрібно робити, як має виглядати резюме, дізнаєшся про компанію… Тобто, проходиш цілий блок навиків підготовки резюме, підготовки до співбесіди. І тоді ти – цікавий і класний кандидат.
Спілкувалась Віра Градюк. Матеріал створено в рамках проєкту «Підвищення рівня поінформованості людей поважного віку – шлях до запобігання та мінімізації наслідків пандемії COVID-19», який реалізується ГО “Суспільство і право” і наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (проект Німецького фонду Маршалла США) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Фото з приватного архіву героїні.