інформаційна платформа для людей поважного віку

Конкурси, фестивалі, навчання… Чому деякі активності мають вікові обмеження?

Зараз, у час карантину, ми всі добре відчули на власній шкірі, що таке ізоляція. Але ж соціальна ізоляція існувала завжди.

 

 

Що це таке? Тиск із боку суспільства, скерований щодо певної групи людей: на соціальну ізоляцію скаржаться, наприклад, молоді мами: «Народила? Сиди вдома.», «Годуєш грудьми? Не виходь на вулицю, не заходь в кафе. Ми не хочемо цього бачити». Разом з тим, ніхто не задумується, що грудне вигодовування може тривати і кілька років. І така негласна заборона може означати для новоспеченої мами, яка ще донедавна вела активне соціальне життя… кілька років домашньої ізоляції.

На ізоляцію від суспільства скаржаться і люди з інвалідністю. Відсутність універсального дизайну (в основному, йдеться про банальні пандуси) робить більшість суспільний подій недоступними для людей, які користуються візком. Чи задумувались ви, на яку кепську пригоду може перетворитись для такої людини похід у театр? Чим може бути небезпечна соціальна ізоляція прокоментувала Оксана Шипош, інструкторка з трудової адаптації Навчально-реабілітаційного центру «Джерело» у Львові:

– «Як правило, людина, яка стикається з ізоляцією, відкиданням через якісь обставини, в першу чергу відчуває страх від того, що її викинули з соціального життя. Люди – істоти соціальні. Коди печерні люди виганяли когось з общини, така людина була приречена на смерть. Десь цей атавізм залишився в людській психіці. І зараз, коли людина, з тих чи інших причин, відчуває себе ізольованою від суспільства, вона відчуває, в першу чергу, паніку і страх. Пізніше приходить депресія.

– Ви сказали, що деякі ваші знайомі, люди з інвалідністю, що користуються візком, не виходили з дому роками.

– Може, не роками. Можливо, раз чи два на рік виходили на вулицю. Якщо ліфт не працює, а живе людина на восьмому чи дев’ятому поверсі. А навіть, якщо працює, то від нього всеодно є ще сходинок двадцять, щоб на вулицю вийти. А родичі, наприклад, вже поважного віку і не можуть носити по сходах візок. От людина і закривається вдома.

– Мабуть, тут немалу роль відіграє і страх попросити допомоги в інших?

– Так, є такий страх, який дуже важко перебороти багатьом: «Як на мене подивляться? Може, від мене будуть шарахатися?». Я чула різні аргументи з цього приводу…».

А сьогодні я хочу поговорити про соціальну ізоляцію людей поважного віку. Точніше, про один з її проявів.

Як людина творча, я часто беру участь у конкурсах і фестивалях: театральних, літературних, вокальних. Втім, з кожним роком помічаю, що мої можливості на цьому полі урізаються. Мені 32. А левова частка таких заходів має вікові обмеження. В основному, до 30-35 років. Що ж казати про людей поважного віку? Чи має така людина змогу презентувати власну творчість? Почути критику від професійного журі, познайомитись із іншими митцями? Якщо маємо усталене уявлення про те, що таланти бувають тільки юними, скільки в старшої людини шансів на те, щоб почати нову для себе діяльність?

Що ж, все-таки, думають про вікові обмеження діячі культури?

Михайло Носа, співзасновник та директор Міжнародного театрального фестивалю моновистав «Монологи над Ужем»:

«Як директор театрального фестивалю можу сказати, що взагалі різні конкурси чи фестивалі, де є якісь заборони чи обмеження, я завжди називаю «фестивалями заборон». Тому що у творчості не має існувати обмежень. Можливо, можна ділити на категорії, наприклад, за віком.

Дуже добре, що зараз стали про це говорити, бо, у більшості, всі про це мовчать. Особливо це стосується культури, зокрема й театрів, різних конкурсів. Це вже певний маркер: «Нам потрібні лише молоді. Є обмеження, і все.». Коли питаєш: чому лише молоді (зазвичай, шаблонно, до 35-ти років)? Виявляється, після 35-ти ти вже не живеш: творчості немає, нічого немає.

Для мене… не має бути навіть жанрових обмежень. А дискримінація, зокрема, за віком – це неправильно. Тому що це вже не допускає людину до чогось нормального… Як ти тоді себе почуваєш? Ким?

Так само, як і вічні гендерні стереотипи, які в нас є: «Потрібно лише красивих чоловіків, жінок забагато в театрі».

Не так давно читав матеріал про ейджизм. Виявляється, дуже модний зараз джейнізм – коли дорогу в світ дають тільки молодим людям.

Добре, коли ці вікові обмеження пояснюють (організатори конкурсів та фестивалів – ред.).

Для мене є цінністю, якщо людина талановита, творча… Особливо в театральній сфері. А стереотипізація завжди створює негативні відтінки якостей людини.

Я за молодь, звичайно. Але в молоді є багато часу до всього. А важливо давати людям розвиватися в будь-якому віці. Тому я за те, щоб якомога менше розділяти людей на фестивалях і конкурсах. Це, Ви, розумієте, зневажливе ставлення до людини. Я досить негативно сприймаю таке і для мене це важливо.

Мені здається, суспільство не готове до обговорення цього питання. Багато хто соромиться говорити (про ейджизм – ред.) і, мабуть, не розуміє, як має бути. Навіть наші режисери, діячі культури. Вони, наприклад, можуть призначити молоду людину директором будинку культури (чи народного дому, будинку творчості і т.ін.). А людину, якій 50-55 років вони звільняють. Але у тої людини такий запас енергії, що вистачить ще до 80-ти.».

У моїй стрічці в Фейсбуці я побачила репост знайомої: запрошення на конкурс поезії та есе. Під репостом були іронічні коментарі: «Ахаха, до 30 років.», «так, не люблю вікові обмеження☹». Я вирішила зв’язатись з організаторами цього конкурсу і розпитати, з чим пов’язані такі правила. На своє здивування, отримала привітну відповідь з цікавою точкою зору:

– «Досвід двадцятилітьої людини та, наприклад, сорокалітьої, відрізняються. Старша людина, скоріш за все, має більший життєвий досвід. І буде не зовсім адекватно порівнювати досвіди цих людей. Існують не лише поетичні, але й музичні конкурси, які відбирають конкурсантів за віковим критерієм. Чому так? Тому що, на скільки б талановитою людина не була, вона має «шліфувати» свій талант і більш досвідчена має більше переваг.

– Тобто ви вважаєте старших людей серйознішими суперниками, з якими молодим не позмагатись?

– Так, і хочеться підтримати саме молодь, щоб вона розкривала свої таланти.

– А якщо людина почала писати поезію чи прозу у 55 років, а раніше не мала з цим нічого спільного? І сам талант, по суті, є юним?

– Справді, людина може бути початківцем в сорок, п’ятдесят, сімдесят років. І є момент, пов’язаний, так би мовити з «вміннями» чи «професіоналізмом». Але є дещо, що називається життєвим досвідом. І життєвий досвід людини в тридцять і в п’ятдесят, або в шістнадцять, відрізняється. Є різна вікова психологія. Ми не можемо людину в тринадцять років порівнювати з людиною в двадцять п’ять. І це не робить одну людину гіршою за іншу. В кожному віці є свої сильні сторони і можливості, і це не може не повпливати на поезію.

– Але такі конкурси є хорошим стартом для початківців. Виходить так, що у людини старшої, яка, наприклад, почала писати вірші чи прозу, набагато менше можливостей про себе заявити.

– Мені складно це оцінити, бо не ставила перед собою цілі це дослідити. Ціллю цього конкурсу є підтримати молодь та привернути увагу саме молоді до такої події як Всесвітній день філософії. І в цьому році, на скільки мені відомо, до Всесвітнього дня філософії проходить багато подій, не  лише цей конкурс. Людина будь-якого віку зможе знайти щось цікаве для себе. У  людей більш досвідчених в житті було більше шансів пробудити в собі інтерес до філософії, зустрітися з ширшим контекстом культури. З віком людина вже потрошки набуває цей досвід: мисленнєвий, культурний, і т.ін. Адже ми не народжуємось одразу освіченими».

P.S. Другу, акторську, освіту, я здобула у Польщі. Почала навчання у 26 років, що за українськими мірками вже «запізно» (мені так і сказали у Львівському національному університеті ім. І. Франка). Хоча зараз, уже реалізуючи власні вистави, я розумію, що таке вікове обмеження до навчання не має під собою логічного ґрунту.  А як же на ці речі дивляться на західні сусіди? У них дуже популярними є альтернативні форми навчання (вікендові, вечірні), які забезпечують можливість навчатись у будь-якому віці. Навчання протягом життя тут є одним з показників якості цього життя.

Найбільше за роки навчання мені сподобався конкурс декламації, у якому змагались як 12-літні діти, так і люди поважного віку. І, мабуть, найкращим в цьому було те, що ми все робили разом: декламували, брали участь у воркшопах, пили каву на перервах. Кожен вибав для конкурсу актуальний для себе текст. І, завдяки різним поколінням, ці теми були різноманітними. Як і саме життя.

 

Матеріал підготувала Віра Градюк, в рамках проєкту «Підвищення рівня поінформованості людей поважного віку – шлях до запобігання та мінімізації наслідків пандемії COVID-19», який реалізується ГО “Суспільство і право” і наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (проект Німецького фонду Маршалла США) за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

 

ПРО100

інформаційна платформа для людей поважного віку

“Сайт розроблено в рамках проєкту «Підвищення рівня поінформованості людей поважного віку – шлях до запобігання та мінімізації наслідків пандемії COVID-19», який реалізується ГО «Суспільство і право» і наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (проект Німецького фонду Маршалла США) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Суспільство і право» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу”

ВИ МОЖЕТЕ НАПИСАТИ НАМ,
АБО ЗАМОВИТИ БЕЗКОШТОВНИЙ ЗВОРОТНІЙ ДЗВІНОК