інформаційна платформа для людей поважного віку

«Якщо людина перестрашена, вона буде сидіти під маминою спідницею і взагалі нікуди не рухатись. А якщо людина – дослідник, вона вічно буде пхатися туди, куди ій цікаво. Але от з цих дослідників завжди виходять цікавіші люди…»

Ніна Степанько-Вишневецька – стильна, драйвова, як сама розповідає, дуже голосно слухає «Scorpions». Виразна в іміджі, в акторській грі і у висловлюваннях. В ній є стільки людяності, що цим хочеться ділитись з іншими.

– Пані Ніно, розкажіть про себе.

– Я зараз – пенсіонерка. А для чого оте все, ким я була в минулому житті? В минулому житті я була мамою, бабцею, архітектором, внучкою. В мене були прекрасні бабуся з дідусем. В мене були хороші батьки. В мене була чудова школа. В мене були… в мене є чудові друзі, і друзі ще зі школи. Ми досі зустрічаємось при першій можливості.

– Під час Форум-театру* Ви спілкувались з різними поколіннями, у тому числі і з молодшим. Як думаєте, чи є зараз поняття такої довготривалої дружби? Чи змінюються зараз, по-вашому, сімейні цінності? Яку б Ви дали пораду молоді?

– Ніякі поради я молоді не даю. Перше, що треба засвоювати: нема чого давати молодим поради. Якщо ти хочеш, щоб вони щось змінили, ти зроби так, щоб вони то зрозуміли. А не розказувати їм: «Ти це неправильно робиш, а це треба робити отак». Таке не проходить. Молоді зараз дуже класні. Можливо, мені щастить з такими молодими. Чуйні. Прийдуть на першу допомогу, тільки… тявкни.

«Тепер мій внук в 13 років знає набагато більше, ніж я в 66. Як він тою інформацією скористається, я не знаю»

– Мені здається, в молоді зараз зовсім інший погляд на сім’ю. Ви б погодились зі мною?

– Ні, я б не погодилась. Ну, бачиш… сімейні цінності різні, звичайно. В той час, коли у нас була молодість, у нас було трохи пуританське виховання. В нас не було такої інформаційної бази. Тепер мій внук в 13 років знає набагато більше, ніж я в 66. Це 100%. Як він тою інформацією скористається, я не знаю. Тому що зацікавленість завжди була і є. «Запретный плод» завжди цікавий, і завжди його хочеться. Ну, можливо, комусь хочеться, а комусь ні: комусь страшно, а комусь цікаво. Дуже все залежить від людини. Якщо людина перестрашена, вона буде сидіти під маминою спідницею і взагалі нікуди не рухатись. А якщо людина – дослідник, вона вічно буде пхатися туди, куди ій цікаво. Але от з цих дослідників завжди виходять цікавіші люди, ніж з тих, які сидять під спідницею. Якщо я відповіла на твоє питання. Цінності… Ти розумієш, і в наш вік жили без штампа в паспорті. І наш вік спали до шлюбу. І зараз є люди, які до шлюбу не сплять. Від чого це залежить? Я не знаю. Не буду говорити за всіх.

«Щоб зійтись характерами, треба пуд солі з’їсти. І треба один одному вступати, іти на якісь компроміси. Тому  що «Я так сказав!», – тут не проходить»

Але, те, що зараз молоді більш нетерпимі…. От з цим я би згодилась. Вони любляться, вони женяться, вони через рік розходяться, бо не зійшлись характерами. Щоб зійтись характерами, треба пуд солі з’їсти. І треба один одному вступати, іти на якісь компроміси. Тому  що «я так сказав!», – тут не проходить. Все-таки, це має бути якесь спільне рішення. Ну, і прощати один одному. Треба вміти прощати.

«Друг – це той, якому ти можеш подзвонити серед ночі і сказати: «Мені так фігово, я хочу просто поговорити». А тебе не пошлють на три букви, а вислухають. А оце «усі-пусі, яка ти гарна» – то всьо фіг-ня.»

– Мені цього точно бракує. І в мене точно є оця нетерпимість, про яку Ви говорите. І знаєте, от я Вам заздрю, і не знаю, чи мені так вдасться: зберегти таку дружбу. Хоча, мені дуже хотілось би. Через все життя. Бо це дійсно правда: може, заїжджена трохи теза, але так і є: у Фейсбуці в тебе може бути тисяча друзів, але по факту…

– А це не друзі. Друг – це той, якому ти можеш подзвонити серед ночі і сказати: «Мені так фігово, я хочу просто поговорити». А тебе не пошлють на три букви, а вислухають. А оце «усі-пусі, яка ти гарна» – то всьо фіг-ня. Я тобі хочу сказати: нас три подруги, ми дружимо зі школи. В нас ще була четверта, вона дивиться тепер на нас зверху. Після школи ми не дуже часто зустрічались. Ми були в різних регіонах: одна в Києві, друга в Тернополі, я – у Львові.

«Ми з однокласниками почали зустрічатися, вже коли діти наші підросли. Чоловіки наші помахали нам ручкою: хто на цвинтар, а хто в інше місце»

В нас були малі діти і чоловіки, у нас була робота з дев’ятої до шостої, і просто елементарно не було часу на щось інше. Ми почали зустрічатися, вже коли діти наші підросли. Чоловіки наші помахали нам ручкою: хто на цвинтар, а хто в інше місце. І от тоді виникло таке щемне бажання зустрічатися, що ми просто збиралися і їхали. То на екскурсії, то святкували день народження в Яремче взимку. Зібрались і поїхали на три дні. І ще нам не можна казати: «Приїжджайте». В нас ще є такі класні пацани, і колись один з них сказав: «приїжджайте до мене в гості». Ми сіли і приїхали, три незаміжні дами! Ми провели такі шикарні три дні в нього вдома: з його жінкою, з усіма. Ми не претендуємо на них, а вони на нас. Ми вже не претендуємо, розумієш? У нас лишилася шкільна дружба. Наші пацани дзвонять нам на свята, і без них. Коли їдуть через Львів, ніколи не проминають хати. Навіть на дві хвилини: попити чаю, побачитись і їхати далі, розумієш? І оці відносини якісь такі теплі, класні. Ти можеш подивитись в мене на сторінці, 5 років тому в нас була зустріч в Горохові, і ми там співали «Волинь моя». Так зараз дивишся і думаєш: Боже, як класно! Приїжджають ті, які далеко. Причому, це не залежить від «ціни питання». Наступного року у нас буде 50ків, як ми закінчили колу, і маю надію, що та зараза (пандемія ковіду – ред.) нам не порушить плани на зустріч.

 «В мене було стільки друзів-товаришів, що двері не закривались. В мене завжди не вистачало місця, де сісти. До того часу, поки в мене не стався інфаркт. І всі стали такі зайняті, всі такі були зайняті і не мали часу. Я їх всіх послала.»

В мене було стільки друзів-товаришів, що двері не закривались. В мене завжди не вистачало місця, де сісти. До того часу, поки в мене не стався інфаркт. І всі стали такі зайняті, всі такі були зайняті і не мали часу. Я їх всіх послала. Мені було дуже тяжко перетоптати це. І родичів, і знайомих, і всіляких різних. Друзі пізнаються в біді, недаремно є така приказка.

«Зараз, коли в країні розруха, коли отака ситуація, і ніхто не вірить медицині, дуже багато самозванців, які розкажуть, які треба БАД-и пити і не слухати лікарів, і бути здоровими. І мед, і пилок, і какашки, і все на світі. І люди їм вірять, бо розвірилися в медицині. Бо їх навчили не виріти медицині. Але ніхто їм не допоможе, крім медицини»

От в мене є декілька таких людей, з якими я говорила під час того, як хворіла ковідом. Тому що моя Мілка, вона кожен день мені дзвонить. Якщо вона не подзвонила, я їй подзвонила. Як ти, як ти спала? І чи ти, к.рва твоя мать, прокинулась?! Ти ж одна в хаті! А якщо ти лягла і не встала? Ти розумієш, елементарно. На такі от речі люди не звертають уваги. А це є дуже важливий фактор. От ми з нею говоримо, можемо говорити якісь дурниці, і тут мені щось треба, я кажу їй «Все, Мілка, пока!». І ми не ображаємся одна на одну! А є такі, що я маю придумати щось, щоб його не образити. Пішли вони нафіг. Зараз немає часу на ці розборки. Хочетьсямати друзів хороших, приємних, і тих, які приносять тобі задоволення.

– Зараз дуже модні тренінги типу «Як бути успішним» і в цьому стилі. Особливо в Києві, я прожила там рік, там це на кожному кроці…

– …Це лохотрон. Людині, яка невпевнена в собі, хтось має розказати, як вона має жити. Була, і не на одному, і бачила, чим там займаються. Це натуральний лохотрон. Вибирають людину зі слабкою психікою, яка буде потім ходити з одного на другий, з третього на четвертий, і чекати панацею від тренера. Не докладаючи до того ніяких особистих зусиль. Якщо хтось має гроші, чому не викачати? Ні, я згідна, тренінги дуже потрібні. Для пізнання, для вдосконалення. Але не для… «Я найкращий, а всі фігові. Я дружу тільки з успішними».

– …От про це мені і йшлося: вчать дружити тільки з успішними. А, якщо якісь з твоїх друзів, з твого оточення, опинилися на цьому етапі життя трохи позаду…

– …Треба їх викидати.

– Так.

– Отої людяності там немає. Людина, яка хоч трохи мислить, швиденько попрощається з такою справою. Ну а та, якій подобається, щоб їх лохотронили… Скільки ти їй не кажи, вона буде лохотронитись. Через те, коли в університеті, як тільки заходила мова про піраміди, продажі, і…

– Мережевий маркетинг?

– Так. Я категорично була проти. Тому що, свого часу я займалась цим мережевим маркетингом. Я побачила, що це таке. Я знаю, що це таке, зсередини. І я розумію, що заробити цим не можна. Зараз, коли в країні розруха, коли отака ситуація, і ніхто не вірить медицині, дуже багато самозванців, які розкажуть, які треба БАД-и пити і не слухати лікарів, і бути здоровими. І мед, і пилок, і какашки, і все на світі. І люди їм вірять, бо розвірилися в медицині. Бо їх навчили не виріти медицині. Але ніхто їм не допоможе, крім медицини.

– Дякую Вам за таку розмову. Мені здається, що у Вас є оця людяність…

– В мене знаєш, що є? В мене є критичне мислення. Я прекрасно розумію… Коли я не права, я завжди попрошу пробачення. Я не буду топати ногами і кричати: «Всі сволочі, а я одна права, «біла і пушиста».  Слава Богу, в мене ще не загубилось критичне мислення. Не знаю, що буде далі. Всі йде до старості. А старші люди з роками змінюються. Ха-ха!

 

Спілкувалась Віра Градюк. Матеріал створено в рамках проєкту «Підвищення рівня поінформованості людей поважного віку – шлях до запобігання та мінімізації наслідків пандемії COVID-19», який реалізується ГО “Суспільство і право” і наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (проект Німецького фонду Маршалла США) за фінансової підтримки Європейського Союзу.

*Форум-театр – захід, організований «Суспільством і правом» у серпні 2020-го.

ПРО100

інформаційна платформа для людей поважного віку

“Сайт розроблено в рамках проєкту «Підвищення рівня поінформованості людей поважного віку – шлях до запобігання та мінімізації наслідків пандемії COVID-19», який реалізується ГО «Суспільство і право» і наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (проект Німецького фонду Маршалла США) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «Суспільство і право» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу”

ВИ МОЖЕТЕ НАПИСАТИ НАМ,
АБО ЗАМОВИТИ БЕЗКОШТОВНИЙ ЗВОРОТНІЙ ДЗВІНОК