Чому важливо бути медіаграмотним у сучасному світі

«Сьогодні бути медіаграмотним – це вже не потреба, це умова виживання в сучасному цифровому світі», – Наталя Фенько

Наталя Фенько, 50 років – доцентка кафедри української філології та журналістики Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка. Маю 28 років загального науково-педагогічного стажу. Останні 17 років працюю зі студентами, майбутніми журналістами. Тому перебуваю у повній зануреності у світ новин, журналістських стандартів і фактчекінгу. Мої наукові інтереси були і залишаються у сфері медіакритики, зокрема її регіонального вияву.

Зрозуміло, що у мене просто не було шансів пройти повз проблему медіаграмотності. З нею стикалася в стінах університету, коли знайомила студентів першого курсу з основами журналістики, у школах міста – бо доводилося часто проводити тренінги з медіаграмотності як для школярів, так і для учителів, у навчальних центрах громад – були запити на медіаосвіту від громадських активістів.

В умовах війни тема медіаграмотності досить актуальна, чому для людей поважного віку необхідно теж бути медіаобізнаним? Що дає ця навичка кожному

Сьогодні бути медіаграмотним – це вже не потреба, це умова виживання в сучасному цифровому світі. Намагаюся всіма можливими засобами донести цю важливу тезу до людей поважного віку. Їм здається, що на їх вік вистачить життєвого досвіду, що їхній бекграунд дозволить їм обходитися без користування новітніми медіа й гаджетами. У свідомості людей поважного віку міцно тримається стереотип, що вчитися вже пізно, що соромно виказувати в солідному віці незнання цифрового інформаційного простору з його стрімкою динамікою руху й розвитку. Війна, як не дивно, стала потужним поштовхом до зацікавленості месенджерами. Приміром, Телеграм здобув шалену популярність серед населення країни саме під час воєнних дій, бо виявився зручним інструментом оперативного реагування та інформування. Але мало встановити на свій смартфон сучасний месенджер, треба ще вміти розбиратися в якісних параметрах інформації, простими словами – уміти грамотно обирати Телеграм-канал, з якого й буде братися інформація.

Кілька порад саме для них, на що звертати увагу, як не вестись на пропаганду, виходити зі своєї інформаційної бульбашки, коли вже звикли дивитись один й той самий канал, чи читати одну й ту саму газету

Направду багато людей перебуває в інформаційних бульбашках, бо вони комфортні й захищають від агресивного інформаційного потоку. Утім треба усвідомлювати, що це тільки ілюзія комфорту й захисту. Реальність рано чи пізно зруйнує віртуальні кордони, і ви раптом дізнаєтеся, що вашу думку мало хто поділяє, або – о, боги! – ваша думка хибна. Недарма інформаційну бульбашку називають станом інтелектуальної ізоляції. Так, в бульбашці поступово атрофується здатність аргументовано доводити свою думку, переконувати когось у чомусь. Дійсно, навіщо це робити, коли всі з вами погоджуються, коли навколо тільки однодумці й мережеві френди. Тому, хто шукає порятунку від бульбашкової ізоляції, порада – розширюйте свій список джерел інформації, підписуйтеся на сторінки різних видань, цікавтеся протилежними поглядами на події. Приміром, починайте слухати подкасти, цікаві й різні. Цей медійний формат тільки набирає обертів в нашій країні, тому будьте в тренді. Для початку рекомендую послухати подкаст онлайн-видання «Куншт» про інформаційну бульбашку.

https://kunsht.com.ua/podcast/informacijni-bulbashki-%E2%80%92-post-pravdi/

Поради для старших людей як загалом реагувати на новини, не нервуватися, критично оцінювати, та як не вестись на маніпуляцію емоціями зі сторони ЗМІ?

Коли вся країна сидить перед телевізорами або з ґаджетами – чекайте загострення інформаційної неадекватності. Причому позиції можуть бути полярними. Від радісно нетерплячого – «шо! знову!?» до знесиленого – «краще б я нічого не чув і не бачив». Перший варіант мені нагадує мавпу з гранатою, другий – відому позицію страуса.

Спробуємо знайти золоту середину у споживанні інформації. Для цього навіть поняття таке існує – медіагігієна. До неї треба звикати. Це як обов᾿язкова умова мити руки, тільки стосується мислення. Навчіться ставити правильні запитання і отримувати на них відповіді.

Усіх, хто хоче вразити вас вибуховою інформацією, спитайте: «Яке джерело цієї інформації? Звідки ви про це дізналися? Чи можна довіряти цьому джерелу?» На цьому етапі відсіюється половина шлакової інформації. Бо виявляється, що телевізор, інтернет, британські вчені, одна знайома, баба Клава із сусіднього під᾿їзду  – сумнівні джерела.

Усіх, хто хоче вразити вас надійною інформацією, спитайте: «Кому належить інформаційний канал? Хто власник? Зрештою, кому це вигідно?» На цьому етапі лопається значна кількість інформаційних бульбашок. Бо виявляється, що відомі блогери «аленепам᾽ятаюякзвуть», «правильні» руські, «невідомохто» – сумнівні джерела.

Зрештою спитайте себе: «Яких емоцій вимагає від мене ця інформація? Чи змушує негайно реагувати, перепощувати, розкупати?» Більшість фейків розрахована на миттєву емоційну реакцію, коли вимикається режим здорового глузду. Тому просто витримайте паузу – намалюйте скетч, послухайте музику, почитайте книжку тощо.

Від вірусу істерики й паніки існує тільки одне щеплення – критичним мисленням.

P.S. Не довіряйте інформації, написаній капслоком (це коли вас хочуть ВРАЗИТИ НАПОВАЛ). Не репостіть усіляку маячню, навіть якщо вона «зайшла» вам стовідсотково. Перед тим, як зреагувати на чергове «#мивсіпомремо», – підіть краще помийте руки, заспокойтеся і поставте собі правильні запитання.

Як старші люди , які вміють гарно писати можуть долучитись до інформаційного фронту?

На жаль, люди поважного віку слабко виявляють себе на рівні створення постів. Вони хибно сприймають свою активність у мережах, банально перепощуючи чужі погляди, думки, висловлювання тощо. А от створити власний текст бояться, бо лякає публічність, відвертість, розкутість. Коли людину роками вчать мовчати, не вирізнятися поміж інших, не виражати на повний голос власної думки чи позиції, то вона навіть через роки, навіть з двома освітами буде боятися висловитися публічно. Тому важливим бачиться навчання текстовим практикам, коли люди вчаться висловлювати не те, що від них хочуть почути, а те, що думають насправді.

Наразі інформаційний фронт потребує сміливих, медіакомпетентних учасників, які вміють аргументовано виявляти свою позицію, створювати щирими й простими словами коло довіри читачів, грамотно переконувати представників протилежних поглядів. Сучасний інформаційний світ переважно сторітелінговий. Світом правлять історії, в яких знаходять мудрість і підтримку мільйони людей. На мою думку, саме люди поважного віку, який мають непересічний життєвий досвід, повинні писати такі історії

На вашу думку, як може змінитись медіапростір після війни, яких новин нам не вистачає

Сьогодні ми часто чуємо фразу «так було до війни». Дійсно, медіапростір змінився докорінно. Він перенасичений агресивними новинами, важкими емоціями, перебільшеною емпатичністю – саме це диктують сучасні реалії. Фантазуючи на тему «так буде після війни», припускаю появу нових форматів терапевтичних, мотиваційних, затишних текстів.

Наразі набирає обертів журналістика рішень, де основна увага приділяється не проблемі, а її розв᾽язанню, пошуку відповідей у розрізі «як подолати цю проблему». Поступово нашим суспільством будуть затребувані нові наративи відбудови, розквіту, піднесення України й всього українського. Знаю і вірю!